Є люди, які живуть у своїх рамках. Вони 100% вірять у свої відмазки перед собою. І вони щасливі. Парадокс.
Парадокс в тому, що це цілком не відповідає канонам, які претендують на об’єктивність — таким як “май свою мету”, “плануй свій час”, “досягай великих успіхів”, “віддвавай більше”, “очікуй на менше” і подібним.
Звісно, ті хто досягають мети щасливіші не менше. Їх вдосконалюють тренінги, спілкування з успішними людьми, вони ставлять собі великі планки і мужньо їх перестрибують, підають, підводяться і знову йдуть. Досягають мети. І стають щасливими.
І ті, і ті щасливі. Парадокс.
На вулиці значно потеплішало — близько нуля на відміну від нещодавніх -15°С. І разом із потеплінням там, на вулиці, стало відчуватись знайоме почуття близької весни. А весна в мене вже 6 років означає Крим і гори. Так от, на якусь хвилину сьогодні я відчув знайомий вітер — теплий, кримський. Він так добре нагадав мені про гори, про вітер, про сонце, про клаптики снігу…
Думаю на 8 березня можна буде відвідати одну з давно знайомих гір.
Людина йшла берегом океану. Тільки-но відступив прилив, і на широкому березі залишилась купа морських зірок, що даремно намагались дістатись води. Іх були просто мільони, весь берег був в них — і людина розуміла, що всі вони не доживуть до наступного приливу під палаючим південним сонцем.
Раптом вона побачила хлопчика, що брав зірки по одної та відносив до океану. Він брав одну, відносив, потім вертався за другою, третьою. Але морськіх зірок були мільони, і тоді людина підійшла до хлопчика і сказала:
– Хлопче, облиш, що ти робиш, для чого ти це робиш?
– Якщо їх залишити тут — казав хлопчик, не зупиняючись — Вони загинуть до наступного приливу!
– Облиш!! — закричала людина — Твоя справа марна! Ти всіх не врятуєш! Ти нічого не зміниш!
Хлопчик взяв наступну зірку, на мить замислився, потім кинув її в океан і сказав:
– Я змінюю дуже багато… Для цієї зірки.
Сидіння на вихідних на Великдень дало змогу поміркувати та помріяти про те, де б я хотів в найближче майбутнє побувати. Намалювалась така картина: Read the rest of this entry »
